Осіннє Рівноніччя страшними снами та недобрим провісником, Диким Полюванням, багатьох змусило згадати ельфійське передбачення про довгу зиму, що буде останньою… А на землі ця ніч кривавої гонитви ледь не виявилася останньою для бунтівної Фальки — зеленоокої Цірі, зневіреної у клятвах, зрадженої призначенням… Захована серед боліт хата старого пустельника Висоготи могла стати кінцем її шляху. Проте стала новим початком… Таємнича Вежа Ластівки кличе до себе Цірі, яка тепер розуміє відмінність між помстою і справедливістю. Обранка долі взяла до рук ажурний гномський меч, щоби справдилося, що повинно справдитися. А тим часом до неї поспішає Ґеральт, колишній відьмак, який не вірить у пророцтва. І кожен крок на цьому шляху може стати останнім…

Обранка долі Цірі продовжує пошуки Ґеральта і Йеннефер і нарешті дістається Вежі Ластівки, яка виявляється порталом в інший світ, сповнений небезпеки та підступності. Цірі заплуталася: вона ніяк не може потрапити в потрібний час і в потрібне місце. Але десь далеко, у майбутньому, на неї чекають ті, хто готовий прийти на допомогу і спрямувати велике Призначення у правильне річище… Війна між Нільфгардом і нордлінгами триває, наближається велике кровопролиття: Королівства Півночі об’єдналися заради перемоги. На відьмака та його друзів чекають важкі випробування і смертельна небезпека. Чи зможуть вони впоратися із цим?

Маленька Цірі — Дитя-Несподіванка — стала більшою несподіванкою, ніж видавалося спочатку. Жахливі сни про загибель Цінтри руйнують її душу, а чаклунський дар, що народжується, може зруйнувати тіло. Дати йому раду під силу лише могутній чарівниці Йеннефер. Тож Ґеральту не вдається довго переховувати Цірі у Відьмачому Оселищі. Попереду небезпечна подорож, бо для багатьох маленька княжна Цінтри — останній аргумент: для Ради Чародіїв, для чотирьох королів, для зловісних посланців Нільфгарду… І тільки Ґеральт оберігає сіроволосу дівчинку заради неї самої…

Магія Анджея Сапковського — у його вмінні з ліризмом і сарказмом створити уявний світ, кожен з мешканців якого, кожне місце і кожна подія настільки нагадують нам світ реальний, сучасний, що відірватися від книжок неможливо. Саме тому героїчна сага про відьмака посідає четверте місце за накладами у Польщі, нагороджена преміями імені Януша Зайделя, преміями SFinks, а 2010 року Анджей Сапковський отримав почесну нагороду Європейського співтовариства наукової фантастики EuroCon «Ґранд Майстер».

Хоч як намагався біловолосий відьмак Ґеральт менше замислюватися про вибір між більшим і меншим злом, але й він помітив, що світ змінюється. Представники людської раси, із жадоби чи ненависті знищуючи ельфів, ґномів, мавок-дріад, таємничих морських мешканців, і з відьмака намагаються зробити найманого вбивцю. Але тепер Ґеральт знає, що таке кохання, знає, що він здатен на людські почуття і на найбільшу самопожертву… Маленька зеленоока Цірі, призначенням якої є Ґеральт, з'явиться у його житті в той час, коли на королівства, які століттями воювали лише за перенесення межових знаків, нападе страшний ворог із-за південних гір. І відьмаку не буде різниці, чия ллється кров — людей, дріад чи ельфів…

Від подорожі до подорожі, від пригоди до пригоди відьмак Ґеральт дедалі частіше помічає, що в колись звичному світі князівських інтриг і сільських війтських та мужицьких хитрощів, які інколи таки вилазили боком їх авторам, стає аж занадто багато зла й ненависті. Ані люди, ані представники давніх рас не бажають шукати компроміси і мирно співіснувати. «З усією куртуазністю» тепер здійснюються жорстокі вбивства заради золота чи ділянки землі. Це зло притягує зло ще більше: нільфгардський король починає війну, якої світ іще не знав. І бути осторонь відьмаку не вдасться, бо тепер у нього з’явилася прийомна дитина — маленька зеленоока Цірі.

Біловолосий відьмак Ґеральт із Рівії, один з небагатьох представників колись численного цеху захисників людської раси від породжень нелюдського зла, мандрує невеликими королівствами, які можна охопити поглядом з вежі замку, та великими містами, отримуючи платню за те, чого навчений, — знищення віїв і з’ядарок, стриґ та віпперів. Але є у відьмака і власний кодекс, у якому вбивство — це лише крайня міра, а життя розумне, чим би воно не було, — це все-таки життя. Саме цим він наживає собі нових ворогів, але й знаходить друзів, які колись змінять його долю.

У королівстві Керак на Ґеральта чекають нові випробування. Зараз він — мисливець за чудовиськами, якого найняли для вбивства. Після знищення чергової небезпечної потвори троє одягнених у чорне мосьпанів арештовують Ґеральта. Тепер і він у біді: його позбавили двох відьмацьких мечів. Відьмак змушений докласти всіх зусиль, аби повернути зброю… Обережно! Ненормативна лексика! Коментарі Сергія Легези Художнє оформлення Катерини Кравець

У пошуках Цірі — зниклої під час битви на острові Танедд названої доньки — Ґеральт вирушає у відчайдушну мандрівку охопленими кривавою війною королівствами. Дивна компанія ділить з ним небезпеки подорожі: вірний друг поет Любисток, вправна лучниця Мільва, врятований відьмаком нільфгардець Кагір і химерний цирульник Еміель Регіс, на якого натрапили на старому кладовищі…

З останнім сподіванням дивились королівства на з’їзд чародіїв на острові Танедд. Хиткою була надія, що він покладе край братовбивчій війні, бо і серед магів не було миру, а лише марнославство та погорда. Йеннефер і Ґеральт намагалися знайти в школі чарівниць в Аретузі безпечний прихисток для своєї вихованки — і потрапили в саме пекло заколоту, у якому майже всі виявилися зрадженими: настали нові часи, коли магія є безсилою проти політичних інтриг і людських підступів. Полонена Йеннефер зникає, напівживого Ґеральта рятують дріади в лісі Брокілон. А Цірі кличе до себе таємнича ельфійська Вежа Чайки, силу якої не змогли підкорити наймогутніші чарівники нових часів…

Анджей Сапковський (Andrzej Sapkowski) - хто не знає всесвітньо відомого автора “Відьмака”? Іронія, дотепність, віртуозний сюжет, майстерні діалоги, літературні алюзії та інтертекстуальність - фірмові риси авторського стилю цього польського фантаста. Твори Сапковського перечитують, цитують, пародіюють, за його романами знято серіал і художній фільм, ілюстровано комікси, навіть вигадано комп’ютерну іграшку.

Сьогодні український читач має ексклюзивне право долучитися до історично-фантастичного світу Анджея Сапковського. Новий його роман, “Вежа блазнів” - це перша книга трилогії, дія якої розгортається за часів гуситських воєн, коли чехи збунтували проти Риму й розпочали боротьбу з усією Європою. На цьому історичному тлі фантаст розповідає свою історію про жорстокий світ, самотню людину, велику любов та багато іншого. Книгу відзначено премією Зайделя - найпочеснішою нагородою польської фантастики.

Отже, у вас в руках “Вежа блазнів” - перша книга трилогії Анджея Сапковського - перепустка до унікального історично-фантастичного світу цього чудового польського автора.

Кінець світу Року Божого 1420 не настав. Хоча багато що вказувало на те, що настане.

у якому читач має змогу познайомитися з Рейнмаром із Беляви, прозваним Рейневаном, причому відразу з кількох його найкращих сторін, включаючи вільне володіння ars amandi[19], таємницями верхової їзди і Старого Заповіту, не обов'язково в цій послідовності. У розділі йдеться також про Бургундію — як у вузькому, так і в широкому сенсі.

у якому читач довідується про Рейневана ще більше, і притім переважно з розмов, що їх ведуть про нього різні люди, як доброзичливі, так і зовсім навпаки. Тим часом сам Рейневан блукає підолесницькими лісами. Автор не розщедриться на опис його блукань, отож читач nolens volens[38] повинен сам їх собі уявити.

у якому йдеться про справи, які — здавалося б — мають між собою так мало спільного, як соколине полювання, династія П'ястів, капуста з горохом і чеська єресь. А також про диспут, стосовно того, чи треба, а якщо треба, то кому і коли, дотримувати слова.

у якому Рейневан і Завіша Чорний з Гарбова розводяться про те і про се на бжегському тракті. Потім Рейневан лікує Завішу від газів, а Завіша віддячує йому корисними повчаннями у царині новітньої історії.

у якому Рейневан спершу на власній шкурі дізнається, як почувається вистежений вовк в обложеному лігві, а потім зустрічає Ніколетту Світловолосу. А потім пливе за течією.

у якому Рейневан спершу дістає прочухана, а тоді вирушає в дорогу до Стшеліна в товаристві чотирьох людей та одного собаки. Дорожню нудьгу скрашує диспут про єресі, котрі нібито розповзаються, як кукіль.

у якому Рейневан і його супутники в'їжджають у Стшелін у переддень Успення Діви Марії — і, як виявилося, якраз на автодафе. Потім ті, кому належить, вислуховують повчання каноніка вроцлавського кафедрального собору. Одні з більшою, інші з меншою охотою.

у якому спочатку все дуже і дуже добре. А потім не дуже.

у якому з'являється Шарлей.

у якому і Рейневан, і читач мають нагоду краще познайомитися з Шарлеєм: таку можливість надає спільна мандрівка та різні події, що її супроводжують. Наприкінці ж з'являються три відьми — абсолютно класичні, абсолютно канонічні та абсолютно анахронічні.

у якому заплутані пророцтва починають збуватися в заплутаний спосіб, а Шарлей зустрічає знайому. І демонструє нові таланти, яких він раніше не демонстрував.

у якому в переддень святого Егідія, що припадав на п'ятницю, Рейневан і Шарлей їдять пісний обід у монастирі бенедиктинців. А після обіду виганяють диявола. Із зовсім несподіваним результатом.

у якому Шарлей, після того як вони залишили монастир бенедиктинців, викладає Рейневану свою екзистенційну філософію, зводячи її — у найбільш спрощеному вигляді — до тези, що вистачить спустити штани і на мить втратити пильність, як хто–небудь недоброзичливий добереться до твоєї задниці. Невдовзі життя підтверджує ці міркування у всій повноті та в кожній подробиці. Зі скрутного становища Шарлея рятує той, кого читач уже знає — або принаймні йому здається, що знає.

який описує події, що відбуваються того ж таки вечора, що й у попередньому розділі, але в іншому місці: у великому місті, розташованому приблизно за вісім миль — польоту ворона — у північно–східному напрямку. Якщо подивитися на карту Шльонська, а до цього автор гаряче закликає читача, стане зрозуміло, про яке саме місто йдеться.

у якому з'ясовується, що хоча поняття «рентабельне мистецтво» і «художній ґешефт» зовсім не обов'язково означають contradictio in adiecto[280], проте в галузі культури навіть епохальні винаходи не так уже й легко знаходять спонсорів.

у якому Рейневан, шляхетний, як Персеваль, і настільки ж дурний, кидається на допомогу і стає на захист. Як наслідок, уся компанія змушена втікати. Надзвичайно швидко.

у якому в раубрітерському селищі Кромолін Рейневан заводить знайомства, їсть, п'є, пришиває відрубані вуха і бере участь у тінгу[316] ангельської міліції[317], поки до Кромоліна не прибувають зовсім несподівані гості

у якому в рицарські традиції та звичаї вривається — з грюкотом — новочасність, а Рейневан, немовби прагнучи обґрунтувати назву книги, виходить на дурня і блазня. І змушений у цьому зізнатися. Перед усією природою.

у якому наші герої потрапляють у Зембицях на дуже європейський лицарський турнір. Для Рейневана ж контакт із Європою виявляється дуже прикрим. Ба навіть болючим.

у якому черговий раз підтверджується стара істина, що на кого на кого, а на університетських товаришів завжди можна розраховувати.

у якому знову з'являються червоний голіард і чорний віз, а на возі — п'ятсот з гаком гривень. А все через те, що Рейневан знову погнався за спідницею.

у якому з'ясовується, що наші герої дуже невдало вибрали місце для ночівлі. Підтверджується також — хоч це стає зрозуміло набагато пізніше — відома істина, що в історичні часи навіть найдрібніша подія може виявитися обтяженою історичними наслідками.

у якому справи отримують настільки кримінальний оборот, що якби канонік Отто Беесс це передбачив, то без жодних церемоній постриг би Рейневана в ченці й зачинив у цистерціанській клаузурі[401]. А Рейневан починає замислюватися над тим, чи така альтернатива не була би для нього більш здоровою.

у якому Рейневан замість Угорщини ще в замок Бодак у Золотостоцьких горах. Він ще цього не знає, але вийти звідти зможе не інакше, як in omnem ventum[415].

у якому — як у Беруля і Кретьєна де Труа, як у Вольфрама фон Ешенбаха і Гартмана фон Ауе, як у Готфріда Страсбурзького, Гільйома де Кабестена і Бертрана де Борна — йдеться про любов і смерть. Любов прекрасна. Смерть — ні.

у якому в місті Франкенштейні зустрічається багато старих — хоч і не обов'язково добрих — знайомих.

у якому Рейневан із Шарлеєм упродовж досить тривалого часу мають спокій, лікарську опіку, духовну розраду, регулярне харчування і товариство непересічних людей, з якими можуть досхочу розмовляти на цікаві теми. Словом, мають те, що зазвичай можна мати у божевільні.

у якому наші герої й далі, якщо скористатися словами пророка Ісаї, sedentes in tenebris[498], — чи, кажучи по–людському, відсидка у Вежі блазнів триває. Потім на Рейневана починають чинити тиск. То за допомогою аргументів, то за допомогою інструментів. І чорт його знає, як би воно все скінчилося, якби не знайомства з часів навчання.

у якому визволені з Вежі блазнів герої вільні — але, як виявилося, не зовсім. Вони беруть участь в історичних подіях, а саме — у спаленні кількох сіл і містечок. Потім Самсон рятує те, що можна, потім діються різні речі, аж нарешті герої ідуть. Їхній шлях, якщо скористатися метафорою поета, пролягає «in parte ove non e che luca»[548].

Приключения, путешествия, фантастика — таков тематический круг произведеннй, вошедших в новый выпуск традиционного ежегодного сборника, авторами которого являются преимущественно молодые украинские литераторы, а также зарубежные писатели-фантасты.

Пригоди, подорожі, фантастика — таке тематичне коло творів, що ввійшли до нового випуску традиційного щорічного збірника, авторами якого є переважно молоді українські літератори, а також зарубіжні письменники-фантасти.