Тарас Шевченко (1814 —1861) — геніальний поет, художник, видатний син України, великий Кобзар, людина-легенда. Його вважають творцем культурного коду української нації. Його ім’я носить найвища державна нагорода з літератури та інших видів мистецтва. Шевченків «Кобзар» — найпопулярніша книга в Україні, яка лише у ХІХ столітті перевидавалась 24 рази і яка перекладена понад 100 мовами світу. У своїх творах письменник поєднав спадщину козацького бароко, релігійний світогляд, повагу та любов до людини, в них знайшла відображення ціла епоха історії нашої країни.

До цієї збірки увійшли вірші та поеми великого митця, які включені до програми середніх шкіл і для позакласного читання. Вони виразно окреслюють могутню особистість Тараса Шевченка, багатогранність його таланту, що вражав сучасників і з роками не померк.

ISBN 978-966-03-5461-6 (Шкільна б-ка укр. та світ. літ-ри)

ISBN 978-966-03-9295-3

© О. А. Гугалова-Мєшкова, художнє оформлення, 2020

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2010

Повести: Близнецы; Художник; Прогулка с удовольствием и не без морали.

Драматические произведения: Назар Стодоля; Никита Гайдай. Повести: Наймичка, Варнак, Княгиня, Музыкант, Несчастный, Капитанша.

До збірки увійшли найкращі твори українських драматургів XVIII–XX століть. Кожна з цих п’єс зробила вагомий внесок у становлення національного українського театру. Книжка буде цікавою як школярам, так і усім тим, хто любить українську літературу.

Книга включает лучшие повести Тараса Григорьевича Шевченко, гения украинского народа, выдающегося художника, поэта, писателя и общественного деятеля 19 века: «Гайдамаки», «Музыкант», «Наймычка», «Художник» и «Близнецы». В повести «Наймычка» Шевченко рассказывает о морально-психологической драме матери внебрачного ребенка, вынужденной скрывать свое материнство. «Художник» и «Музыкант» повествуют о страданиях талантливых невольников – крепостной интеллигенции, ищущей возможности реализовать свои способности. «Близнецы» посвящены теме воспитания человека. Все повести написаны на русском языке, которым мастерски владел Шевченко. Также на страницах книги представлена поэма «Гайдамаки» – историческая эпопея в стихах. Поэма написана на украинском языке и повествует о Колиивщине – народно-освободительном казацком восстании против гнета Речи Посполитой.

Вірш «До Основ’яненка» – це лірична сповідь Тараса Шевченка про тугу за рідною землею, яка огортає серце на чужині. Біль за тяжку долю України звучить у кожному рядку, однак поет переконаний, що «наша дума, наша пісня не вмре, не загине». Він звертається до Григорія Основ’яненка як до співця рідного слова і з проханням розповідати усім про славу козацьку, про боротьбу за волю. Глибинна любов до рідної землі – лейтмотив поезії Тараса Шевченка «До Основ’яненка».

Поезії Тараса Шевченка «Три шляхи», «Думи мої, думи», «Мені однаково», «Минають дні, минають ночі» – це медитативні ліричні роздуми над власною нещасливою долею та над долею України. У цих творах найкраще відображено індивідуальний стиль Тараса Шевченка. Рідна земля – найбільший біль для поета: «Та не однаково мені, / Як Україну злії люди / Присплять, лукаві…». Немає нічого гіршого, аніж туга на чужині за милими серцю місцями – такий лейтмотив поезій Тараса Шевченка.

«Журнал» Тараса Шевченка – це російськомовні щоденникові записи поета, які він робив протягом року після одержання звістки про можливе звільнення з заслання і до приїзду в Петербург***. Сторінки цього твору – задушевна і щира бесіда, яка відкриває перед читачами зовсім нового Шевченка, чимало уваги митець приділяє роздумам над своєю долею. Найвідомішими творами автора є «Гайдамаки», «Гамалія», «Сон», «Єретик», «Заповіт», «Наймичка», «Ісаія. Глава 35», «Давидові псалми», «Марія», «Неофіти», «І мертвим, і живим…», «Великий льох». Тарас Шевченко – видатний український поет і художник, борець за волю України.

«Мені тринадцятий минало», «Тополя» і «Заповіт» Тараса Шевченка – поетичні твори, у яких найкраще відображено індивідуальний стиль письменника. Переживання за власну долю і за долю України, замилування її природою звучить у кожному рядку. Найбільше щастя для поета – це бачити рідний народ вільним.

Если Вы поинтересуетесь у своих знакомых, каким образом их оценивали при приеме на работу, то услышите самые разнообразные варианты ответов. Их список огромен: от резюме, интервью, медицинского осмотра, психологических тестов до самых экзотических - графология, астрология, магия. С недавних пор эти методы начали появляться и у нас. В настоящее время существует множество противоречивых суждений и домыслов о нетрадиционных методах оценки персонала.

Из нашей книги Вы узнаете: о существующих методах подбора сотрудников, о необходимости сочетания различных методик при приеме соискателя на вакантную должность, о специфике работы с кадрами организации. Мы также рассмотрим такие мало изученные методы оценки персонала, как графология, астрология, ясновиденье и сравним эти нетрадиционные способы изучения личности с консервативными, повсеместно применяемыми, покажем плюсы и минусы. Это даст Вам возможность наиболее полно и качественно осуществлять оценку кандидатов, которые в состоянии достичь ожидаемого организацией результата и принести лишь пользу своей работой.

Учитывайте специфику столь важного аспекта, как пошаговая, подробная оценка персонала и тогда в Вашей организации будут собраны в единую команду лучшие специалисты!

Будучи на засланні, в далеких казахських степах, Т. Шевченко ніколи не забував рідного краю, думкою линув до нього. І проймався глибоким співчуттям до знедолених, особливо жінок. Згадував матір, сестер, добру сусідку Оксану. По-різному склалася їхня доля. Щаслива мати тішиться своїм дитям. їй здається, що кращого за нього немає у світі, і всі також милуються ним. Але проходить час, діти виростають, змушені кидати матір одну і йти на заробітки. А вона все молиться за них. Інша мати проклинає своє материнство, адже вона – покритка, її дитина – байстря від лукавого пана, який порозважався й покинув. Усі люди також відвертаються від них. Яка доля такої дитини? Тільки старців водити, а матері – загинути десь під тином.

Т. Шевченкові довелося покинути Україну ще в п'ятнадцятирічному віці. Коли він отримав волю, освіту, роботу й повернувся на батьківщину, то був уражений у саме серце – там панувала ще більша неволя, кріпосницькі порядки стали ще жорстокішими, а славна гетьманська столиця Чигирин перетворилася в руїни, заросла травою. Забулися волелюбні козацькі традиції. Поет висловлює надію на те, що він своїм гарячим поетичним словом зможе «викувати до старого плуга новий леміш і чересло», тобто розбудить громадську думку, спонукає до дії. Йому хочеться, щоб до байдужої, «гнилої» крові влили живу, чисту, святу козацьку, яка розбудить волю. Він сподівається, що все-таки «встане правда на сім світі».