П’ята година по обіді.
Тато ще не повернувся з роботи, мама на кухні готує вечерю. Каті та Ютка сидять у вітальні за столом — роблять уроки. Сидить тут і Жолі. Крутиться на стільці, місця собі не знаходить.
— Ютко, послухай-но!
— Сиди тихо! — сердито мовила Ютка. — Бачиш, я рахую! Через тебе помилилася…
— Каті…
— Ти штовхнув мене під руку! Глянь, що з малюнком сталося! Заробиш у мене на горіхи!
— Я хотів лише сказати…— почав був Жолі, але дівчатка гримнули:
— Нічого не кажи! Роби уроки!
— Та я хотів лише сказати…
— Виженемо тебе звідси!
— Мамі скажу.
— Мамо! Жолі нам знову заважає вчити уроки!
— Мамо! Знову не дає!
— Я не заважаю… я хотів лише сказати .
Діти зняли такий галас, що мама вбігла до вітальні.
— Лишенько! Завжди вони сваряться! Чого ви сікаєтесь до хлопця? А ти, Жолі, чому заважаєш сестрам учити уроки?
— Я лише поговорити хотів…
— Ми сказали, щоб він учив уроки, а він заважав.
— Але ж ви завжди розмовляєте між собою, а зі мною не хочете!
— Ну, гаразд, Жолі, неси на кухню свій зошит і книжку. Там писатимеш своє завдання і розмовлятимеш зі мною.
Сльози в Жолі миттю висохли. Він узяв зошит, книжку і почимчикував на кухню. Мама спитала:
— То про що ти хотів поговорити?
— Я хотів би поїхати на якийсь острів.
На плиті закипіла юшка, мама швидко прикрутила газ, тож і не дочула, що сказав Жолі.
— Чого б ти хотів, Жоліко? — перепитала вона.
— На якийсь острів хотів би я поїхати.
— Дуже добре. Коли будеш гарно поводитись весь тиждень, у неділю поїдемо з татом, Юткою і Каті на острів Маргіт{Острови на Дунаї, під Будапештом.}.
— Я хочу не на острів Маргіт.
— А куди ж? Чи не на Комариний острів{Острови на Дунаї, під Будапештом.}? Туди, синку, поїдемо влітку, коли потеплішає. Візьмемо човна, і якогось недільного ранку…
— Та ні. мамцю! — вигукнув Жолі і знову зібрався заплакати. — Я хочу поїхати на справжній острів. На невідомий, безлюдний острів… Як Робінзон. Де ростуть пальми, банани… І я там… Змайструю собі лук і стрілу…
— Ніяких стріл, ніяких луків! Я не дозволяю. Пам’ятаєш, що трапилося влітку на пляжі, коли ти влучив стрілою в лице отій дівчинці?
— Але ж, мамцю, мені стріла потрібна, без неї я не зможу полювати.
Мама пішла до комори по яблука, отже, знову не дослухала сина.
— Жоліко, їстимеш яблука? Може, хочеш печених, а може, зварити компот?
— Я хочу поговорити з тобою про острів, а ти не слухаєш…
— Бачиш, Жолі, я готую вечерю. Ти теж голодний, правда? Пиши тим часом своє завдання, бо не встигнеш.
Жолі, зітхнувши, взявся до писання:
«Школа велика. Діти добрі. Я люблю ходити до школи».
Тата Жолі звуть Петер Ковач. Жолі дуже схожий на тата і, траплялося, його питали на вулиці: «Хлопче, ти бува не син Петера Ковача?» Однак батько й син не тільки схожі — вони ще й добрі друзі.
Після вечері діти перевірили свої ранці — чи всі підручники й зошити покладено. Бо вже було якось, що Ютка переплутала розклад і замість того, щоб покласти в ранець географію, природознавство, угорську мову, математику, впхнула туди історію, російську мову, підручник з малювання.
Одне слово, жодного потрібного підручника! Що ви на це скажете?
В кімнаті дітей на стіні висіли цікаві речі.
Перш за все — «Дошка шаленої поведінки». Так називався великий білий пакувальний папір, пришпилений кнопками до стіни. Під ним на столику лежали грудки різнокольорової крейди. Коли на Ютку, Каті або Жолі нападала «шаленість» — хтось із них брав крейду і мазюкав папір скільки сам хотів. Коли було помальовано весь папір, на стіну вішали новий. І цей ось папір майже весь був замальований. Чого тільки тут не було: павіан, дівчинка, що грає в теніс, сільська хата, міська вулиця, кілька арифметичних прикладів і безліч суворих попереджень. Більшість попереджень починалися так: «Жолі, коли ще один раз…»
Поруч з «Дошкою шаленої поведінки» висів «Розпорядок дому» — розклад обов’язків членів сім’ї. Тому — накривати на стіл, тому — мити посуд, тому — чистити черевики…
Жолі щоранку дивився в «Розпорядок» і щовечора бурчав. У понеділок казав: «Знову я повинен мити посуд?» У вівторок ремствував, що не любить стелити постелі — краще вже чистити горошок. А в четвер побивався через те, що треба чистити взуття. То ж така важка робота! І черевики в дівчат такі вже брудні! І хоч як він старається — сестри завжди крутять носами: мовляв, черевики не дуже блищать!
Але сьогодні ввечері Жолі, глянувши в «Розпорядок», зрадів.
Там стояло:
«Стелити ліжка — мамі.
Мити посуд — Ютці.
Прати шкарпетки — Каті.
Чистити взуття — татові, Жолі»
Жолі поспіхом повечеряв і побіг до комори по ваксу та щітки.
— Тату, любий тату, нумо чистити черевики!
Тато задоволено всміхався: он який у нього син! Старанний, чемний, працьовитий.,. А Ютка та Каті перезирнулися: що сталося з їхнім братусем?
Тато і Жолі посідали на ослінчики. Простелили долі газети і поклали на них брудні черевики. Заходились зчищати щітками грязюку.
— Тату…
— Не розмовляй зараз, Жолі, бачиш, яка курява! Потім скажеш, коли вже наваксуємо черевики і натиратимем їх до блиску.
Жолі старався як ніколи, навіть язика висунув.
— А тепер уже можна говорити?
— Звичайно, можна.
— Тату, я так хотів би, щоб у мене був острів! Справжній острів! І щоб я туди поїхав зі своїм другом. Щоб цей острів лежав за далекими морями, і щоб він був такий, як острів Робінзона. І щоб там були вовки, леви. Я стріляв би їх із лука, смажив би їхнє м’ясо на вогнищі. Пив би козяче молоко, їв банани та інжир. Побудував би собі пліт і плавав би на ньому, коли схочу. Зі мною траплялися б незвичайні пригоди…
— Он воно як! А нас бачити вже не хочеш? — похитав головою тато.
Жолі спантеличено зиркнув на тата.
— Я… та я б не поїхав туди навіки… Я поїхав би ненадовго. А коли б на морі знявся шторм, я поплив би на кораблі… Я так хотів би, щоб у мене був хоч малесенький острів!
— Розумію. Людині часом треба побути на такому острові. Там вона може читати, слухати радіо, розмовляти з другом… Або й намет напнути, вогнище розкласти. Жаль тільки, що ти хочеш їхати так далеко. За моря, кажеш? Але ж звідти можна й не повернутися додому…
— Ні, я повернуся.
— Якби ти гарно поводився, Жоліко, — трохи згодом озвався тато, — я допоміг би тобі.
— А я гарно поводжуся.
— Та невже?
Жолі опустив очі. Була у нього з татом одна невирішена справа. Якось у неділю Жолі заманулося побудувати піратський корабель. Для цього йому потрібен був картон. Жолі понишпорив у себе в шухляді, а потім… ні, про це й казати соромно… взяв з татової полиці книжку і зірвав з неї обкладинку…
Краще не згадувати, що говорив йому тоді тато. Нарешті домовились: Жолі витрусить із своєї копилки всі гроші й віднесе до палітурні знівечену книжку.
Але Жолі досі так і не зібрався це зробити. Тому й опустив очі — йому було соромно.
— Тату, от побачиш, я буду гарно поводитись.
— Ну, що ж, побачимо! Даю тобі час на випробування. Витримаєш?
— Витримаю.
— Що?
— Будь-що, тату! Будь-що!
— Гаразд. Отже — десять днів ти повинен поводити себе так, щоб ніхто про тебе лихого слова не сказав. Жодного слова, чуєш? І тоді — тоді я зроблю тобі острів.
— Справжній?!
— Справжній.
— Де?
— Ось тут, у комірчині.
— Але я хочу справжній острів, зовсім справжній…— розчаровано мовив Ж злі.
— Він і буде справжній. Повикидаємо з комірчини весь мотлох. Потім побілимо, приберемо; на стіни ти наклеїш пальми — які схочеш. Можеш і намет розкинути, ще й транзистор прихопити. Звичайно, можеш запросити туди свого друга на цілий день. З дощок я зіб’ю тобі пліт з трьома веслами, і ти пливтимеш на ньому через кухню до свого острова. І ключ матимеш. А коли захочеш спати, замкнеш острів на ключ, повернешся в кімнати — і до ліжка!..
— А наступної неділі я знову поїду на острів? І щодня по обіді?..
— Як тільки зробиш уроки.
— Завтра вранці я подзвоню Пішті!
— Завтра вранці? А то чому? Через десять днів, якщо й справді будеш слухняним, чемним і працьовитим хлопчиком.
— Буду, тату, буду!
— Гаразд. Ходімо-но до «Дошки поведінки».
Вони підійшли до «Дошки». Тато взяв грудку синьої крейди і намалював на папері море. Потім зеленою та коричневою крейдою намалював острів. На острові виросли зелені пальми. З’явився сірий слон, тоді тигр у жовто-чорну смужку, а там і мавпа… одна, друга… десять мавп!
— І мене намалюй! — попросив Жолі.
— Але ж ти іще далеко від острова! Перше я намалюю десять червоних бакенів… бачиш? Кожен бакен означає один день морського шляху. А тепер виріжемо з картону невеличкий човен.