аОЦИФРУВАННЯ

аіКНИГ ( 1-іигІ-опп.сопп )

Петро Дужий

ГЕНЕРАЛ

ТАРАС ЧУПРИНКА (Нариси про Романа Шухевича — Головного Командира УПА)

Львів^Галицька Видавнича Спілка» 1997

Оця збірка нарисів про Романа Шухевича присвячена світлій пам'яті Національного Героя України, котрий для її державно-суверенного існування віддав свій труд і життя. Збірка приурочена до 90-літніх роковин від дня народження генерала, які припадають у цьому — 1997 — році.

Публікація розрахована на найширші читацькі кола.

ІЗВК 966-762-01-X

© „Галицька Видавнича Спілка⁴⁴, 1997

СЛОВО РЕДАКЦІЇ

Дев’ятдесят років минає від народження Головнокомандувача Української Повстанської Армії — генерала „Тараса Чупринки", а незабаром і півстоліття від дня його трагічної смерти наблизиться.

Нині між живими залишилося лише кілька осіб, котрі добре знали Головного Командира, а прізвища яких поміщені у переліку керівництва Воюючої України. Наймолодшому з них виповнилося 76 років.

Стислий біографічний нарис про Романа Шухевича написав його наступник — Провідник ОУН на Рідних Землях і Командир УПА Василь Кук — полковник УПА „Коваль" (у 1950 — 1954 рр.).

Щд керівництвом Романа Шухевича, в час наймо-гутнішого розмаху національно-визвольної боротьби, перебував і автор обширного ескізного нарису про Провідника революційної ОУН п.н. „Степан Бандера — символ нації" (у двох частинах — 576 сторінок) Петро Дужий — член Головного Проводу ОУН на Рідних Землях, референт пропаганди і головний редактор офіційного видання Проводу ОУН „Ідея і Чин". Будучи тривалий час у контактах із Провідником і Командиром, П. Дужий відчуває обов’язок написати велику за обсягом працю про нього „Роман Шухевич — політик, воїн, громадянин".

Минуть роки, а наші нащадки продовжуватимуть дослідницькі праці і писатимуть монографії та епопеї про національно-визвольну боротьбу українською народу, яка в сорокових роках набрала найбільшої інтенсивнос-ти, з’являтимуться літературні, мистецькі й музичні

твори про той усенародній рух і про його учасників, а передовсім про Національного Героя — Командира Романа Шухевича.

Немає сумніву,' що вже тепер за сприяння та благодійної підтримки наших громадян — звеличників національно-визвольної боротьби й шанувальників Головнокомандувача УПА, щойно названа праця вийде з друку, а поки що пропонуємо Шановним Читачам лише частину нарисів про Романа Шухевича п. н. „Генерал Тарас Чупртка".

У цих нарисах про Романа Шухевича, а передовсім у більшій праці, що саме тепер готується до друку, Читач знайде вперше інформації про деякі епізоди боротьби ОУН — УПА — УГВР, які досі у друкованих виданнях ще не висвітлювано.

ЛЮДИНА ВИНЯТКОВОГО ГАРТУ

(Штрихи до політичного портрету Романа Шухевича)

Напевне, ні в кого не викликає сумніву те, що на процес становлення і формування політичного світогляду Романа Шухевича вплинуло його походження зі славетної родини Шухевичів, з якої вийшли особистості надзвичайного таланту й особливої відданости українській національній справі. Для прикладу годилося б згадати визначного громадського діяча, етнографа, педагога й публіциста Володимира Шухевича, а також громадського та військового діяча, славнозвісного оборонця у судових політичних процесах УВО й ОУН, адвоката доктора Степана Шухевича.

Є свідчення про те, що чотирнадцятирічний гімназист Роман Шухевич 1921 року нераз зустрічався у Львові, в помешканні своєї бабусі Терміни Шухевич, з Командантом Української Військової Організації (УВО) полковником Євгеном Коновальцем, який у тому році прибув з-за кордону. Ясна річ, що, зважаючи на вікову різницю (Шухе-вичеві було 16 років), між ними не могли тоді точитися якісь дуже важливі, засекречені розмови, але молодий гімназист уже міг знати і напевно знав, хто такий Коно-валець, повинен був чути в розмовах старших, яку роль він відіграв в організації українських збройних сил. Можна здогадуватися, що полковник припав юнакові до вподоби, оскільки молодим хлопцям військовики завжди імпонують. Чи не тоді саме запала в душу гімназиста та спасенна іскорка, яка згодом запалала незгасним полум’ям безмежної відданости Україні й спричинила те, що Роман Шухевич через чотири роки після зустрічей із

полковником Коновальцем став членом УВО, одним із найвидатніших її бойовиків, а військова професія полонила хлопця і була особливою в його наповненому глибоким змістом житті?

Проте, стежачи за діяльністю Євгена Коновальця — полковника армії УНР і Романа Шухевича — генерала УПА „Тараса Чупринки” — отже, військовиків високого ранґу — переконуємося, що пріоритетними для них були однак політичні питання.

Треба погодитися з думкою, що на становлення політичних поглядів Романа Шухевича та на його ранню участь у національно-визвольному русі мали великий, можна сказати, переважаючий вплив і події Першої світової війни та революції, і відродження української державної самостійности й нещадна боротьба з ворожими навалами. Знавці людської психіки стверджують, що будь-які факти, а також особливі та надзвичайні події люди зрілого віку сприймають здебільшого розумом, а діти й підлітки — серцем і душею. Таке сприйняття залишає у них незатертий слід; що в майбутньому може стати спонукальним фактором, внутрішнім поштовхом до діяльности, до боротьби за торжество високих ідеалів.

Надзвичайними подіями в нашому минулому були фронтові акції Першої світової війни на наших землях, революція 1917 року, що своїми могутніми ударами валила ненависну російську імперію, визвольні змагання українського народу, а зокрема Листопадовий Зрив на західноукраїнських землях, запекла боротьба з ворожими загарбниками... Всі ці події викликали в душах і серцях юнацтва прагнення чинити опір ворогам України. За таких умов діти й підлітки дуже скоро дорослішали, вони мужніли, подумки рвалися до боротьби, очима своєї уяви бачили себе в лавах борців проти зла. Саме тому до лав Української Військової Організації, а згодом Організації

Українських Націоналістів вступали насамперед люди молодого віку — ентузіясти, патріоти, завзятці. У середо-вйщі завзятців ріс і Роман Шухевич. Пристрасна відданість українській національній ідеї, наполегливість і непохитність, енергійність і дієвість, запал і бадьорість — характерні риси Романа Шухевича від ранніх літ до дня його загибелі.

Треба також підкреслити, що побіч Романа Шухевича виростала ціла плеяда його ровесників — школярів і юнаків, які серцем і душею сприйняли славну й трагічну долю української нації. Імена їх закарбовані на сторінках історії України; більшість із них загинула на фронтах національно-визвольної боротьби. Багато хто з них ішов опліч з Романом Шухевичем. Школярами-підлітками його літ у згадані роки були Зенон Коссак, Дмитро Грицай, Олекса Гасин, віком старшими за нього — Михайло Ко-лодзінський, Іван Габрусевич, Степан Ленкавський, дещо молодшими — Степан Бандера, Ярослав Стецько, Дмитро Маївський... Далеко не повний список буде, коли не згадати ще таких, як Богдан Кравців, Володимир Янів, Дмитро Мирон, Іван Климів — „Легенда", Василь Сидор, Дмитро Клячківський, Ростислав Волошин, Яків Бусел...

Військовою справою Роман Шухевич захоплювався з ранніх літ. Якось, а було це під час другої окупації України московсько-большевицькою навалою, Головнокомандувач Української Повстанської Армії Роман Шухевич — „Тарас Чупринка" в довкіллі друзів згадував, що ще гімназійним учнем він пройшов свій перший військовий вишкіл під керівництвом підстаршини Української Галицької Армії Миколи Дужого, який усі роки був у найближчих дружніх стосунках із Командиром, не подався у 1944 році за кордон, а залишився у підпіллі працівником Головного Штабу УПА й головним редактором заініційовано-го Романом Шухевичем журналу „Повстанець" та співре-

дактором усіх інших націоналістичних видань, зокрема військових посібників.

Роман Шухевич був прихильником Української Військової Організації ще до вступу в її ряди. Як і З.Кос-сак, С.Бандера й інші діячі національно-визвольного руху, Роман Шухевич — один із найактивніших учасників „Пласту" — відомої легальної, а деякий час і нелегальної виховної організації, члени якої поповнювали спершу кадри УВО, а від 1929 року — ОУН.

Згадуючи цю обставину, слід вказати на помилку деяких сьогочасних громадян, які велять називати себе націоналістами і обстоюють думку, що необхідно всі форми громадської, суспільної, політичної, культурної праці звести в якусь одну („націоналістичну") структуру, іншими словами, створити своєрідне Гетто, замкнутий клан, тобто фактично самообмежитись. Р.Шухевич не поділяв такої думки.